Стріляєш – тюрма, тікаєш – СІЗО: смертельна пастка для українських копів

Ярослав Болюх уже десять років живе в режимі “підсудного”. Сьогодні він – заступник командира батальйону, який тримає фронт на Сумщині, але для українського правосуддя він досі залишається патрульним, який “надто сильно” захищав людей. Його історія, яку висвітлив “Главком”, сьогодні виглядає як жорстока інструкція для кожного копа: якщо натиснеш на гачок – станеш вбивцею в очах прокурорів, якщо втечеш – сядеш за недбалість.

У 2016 році в Хмельницькому Болюх не вагався. Тепер його справа – це головна причина, чому сучасні поліцейські іноді обирають бездіяльність замість ризику.

Що сталося в Хмельницькому

Все почалося близько сьомої ранку, коли зміна патрульного Ярослава Болюха вже мала закінчуватися. Замість відпочинку – виклик про підвищену небезпеку. З місцевого психдиспансеру втік пацієнт, озброєний заточкою. Він уже встиг порізати обличчя працівниці реєстратури та почав нападати на випадкових перехожих у центрі міста.

Ярослав вирішив підстрахувати колег. Коли він прибув на місце, ситуація вже була критичною. Нападник ігнорував постріли іншого екіпажу, стаючи ще агресивнішим.

“Стій! На землю!”: дистанція в півтора метра

Болюх спробував переключити увагу терориста на себе.

Я кричав йому зупинитися, але він просто йшов на мене, – згадує Ярослав.

Коли між ними залишилося якихось півтора метра, патрульний відкрив вогонь.

Спочатку – у повітря та під ноги. Потім – по ногах, руках і плечах. Останній постріл у ногу нарешті зупинив нападника, але той згодом помер у кареті швидкої допомоги.

Попри те, що нападник встиг поранити трьох жінок, а Болюх діяв за обставинами, державна машина розвернулася проти нього.

Зраджена підтримка та “комісії згори”

Цікаво, що одразу після інциденту керівництво Нацполіції – Олександр Фацевич та Олексій Білошицький – особисто приїхали до Хмельницького та обіцяли, що “все буде добре”. Перша внутрішня перевірка визнала дії Ярослава законними. Проте згодом хтось нагорі передумав. Нова комісія звинуватила патрульного в перевищенні повноважень, що автоматично означало звільнення та лаву підсудних.

Навіть через десять років захист так і не отримав від поліції відповіді на просте запитання: “Як саме мав діяти патрульний у тій ситуації?”. Схоже, відповіді просто не існує, – іронізує Ярослав.

Парадокс системи

Сьогодні справа Болюха звучить особливо гучно на фоні теракту в Києві. Там патрульні Михайло Дробницький та його напарниця просто втекли від озброєного вбивці. Тепер Дробницький у СІЗО за “недбалість”.

Виходить замкнене коло.

Обвинувачення каже, що я неправомірно стріляв. А київських патрульних судять за те, що вони не стріляли. То де ж ця золота середина? Моя справа – це і є відповідь, чому вони тікають. Вони бояться кримінального переслідування за будь-яке рішення,- підсумовує Болюх.

Статус: на паузі через війну

З 13 червня 2022 року суд зупинив розгляд справи Болюха – Ярослав мобілізувався і пішов на фронт. Зараз він виконує бойові завдання на Сумщині, але планує йти до кінця в суді після перемоги. Для нього це вже давно не про вирок, а про визнання того, що правоохоронець має право захищати життя, не ризикуючи власною свободою.

Читайте також:

Окупанти влаштували в Олешках голодомор і засіяли місто тілами померлих

П’ють дощову воду: що насправді відбувається з бійцями 14-ї ОМБр на “нулі”

Яна ТИХОЛАЗ, “СічНьюз”