Роман Кашпур із Хмільника ходив на протезі на штурми і в розвідку
28-річний Роман Кашпур із Хмільника (Вінницька область) – воїн із ампутацією нижньої кінцівки. Після отримання цього важкого поранення він став активно займатися спортом, зокрема, легкою атлетикою. Став всесвітньовідомим завдяки участю в найпрестижніших міжнародних марафонах, що унікально для бігуна на протезі.
В ексклюзивному інтерв’ю сайту «СічНьюз» Роман Кашпур розповів, де втратив кінцівку, до яких стартів готується і про плани встановити рекорд України в іншому, вже силовому спорті. Він вже тягнув до повномасштабного вторгнення 20-тонний літак, але тоді не було представників Книги рекордів Гіннесса.
Бостонський марафон закриватиме «велику шістку»
– Романе, скільки Ви вже пробігли марафонів?
– Наразі шість. Починав з Лондонського. Це сталося 23 квітня 2023 року. Після цього уповноважений Президента повідомив мені, що я став першим в Україні ветераном, який на протезі здолав повну марафонську дистанцію.
Ідея марафонів мене так захопила, що я вирішив пробігти всі ТОП-6 найпрестижніших з них (Лондон, Нью-Йорк, Токіо, Берлін, Чикаго та Вашингтонський морської піхоти).
– Що ще залишилося пробігти?
– Наразі готуюся до Бостонського марафону, який пройде 21 квітня цього року. Він закриватиме для мене «велику шістку».
– Де берете на це кошти? Їздите за рахунок власних збережень чи маєте підтримку?
– Мене підтримують добрі люди: фонди, волонтери, меценати. Переважно вони дають кошти. Але, зрозуміло, деякі витрати беру й на себе.
– На Бостонський марафон маєте якусь задачу чи головне – просто пробігти?
– В мене було декілька травм. Вдалося відновитися, реабілітуватися. Але було б самогубством через місяць після травми бігти на результат. Тому у Бостоні для мене головним результатом буде лише дістатися фінішу. І тоді вже готуватися до більш серйознішого.
– Який Ваш найшвидший марафон?
– Берлінський. Подолав його за три години і 55 хвилин.
– Разом із вами змагаються звичайні люди, без ампутацій. Як можна порівнювати ваш результат з іншими?
– В середньому в світових марафонах беруть участь від 40 до 50 тисяч учасників. Фінішу я завжди дістаюся в середині, в діапазоні від 16-тисячного до 20-тисячного місця.
– А серед людей з інвалідністю змагалися?
– Тут є проблема. На Паралімпіаді не бігають марафони із моєї класифікацією інвалідності (ампутацією ноги). Тому держава поки ніяк не може надати мені офіційний статус параатлета. А я хотів би з ним представляти Україну офіційно.
«Коли по нам стріляв танк, я бігав не гірше, ніж двоногий»
– Де Ви воювали і за яких обставин втратили ногу?
– Я починав добровольцем у 19-річному віці. Це було у 2016 році. Пішов до добровольчого Українського корпусу «Правий сектор». Воював у Красногорівці, Авдіївці, Мар’їнці.
В 2017 році підписав контракт із ЗСУ, із 74-м окремим розвідувальним батальйоном. У 2019 році, в ході виконання бойового завдання поблизу сумнозвісного селища Оленівка (Донецька область) наступив на невідомий вибуховий предмет. В результаті – травматична ампутація правої нижньої кінцівки.
– Ви також були на фронті й після початку повномасштабного вторгнення …
– Так. Повернувся на війну вже не через ТЦК і СП, а добровольцем. Адже, скоріше за все, військкомат б мене з протезом «завернув». Починав із підрозділу «Кракен» ГУР. А наразі проходжу службу в 808-й Дністровській бригаді сил підтримки ЗСУ. Вона базується у Бєлгород-Дністровському (Одеська область). Тобто сьогодні в бойових діях участі не беру.
– «Кракен»– спецпідрозділ, який активно контактує із ворогом. Яку роль Ви там відігравали?
– Я там служив півроку, брав активну участь в бойових діях. В тому числі й в штурмових діях, і в розвідці. Потім перейшов на інструкторські посади. На початку повномасштабного вторгнення в «Кракені» був такий хаос, що ми були водночас і розвідкою, і піхотою, а артилерією!
Коли по нам стріляв танк, а навколо розліталися будинки, я бігав не гірше, ніж двоногий! Бо в мене ампутована лише стопа, а коліно своє. Виявляється, коліно в житті людини відіграє більшу роль, ніж гомілкостоп.
«В Україні внаслідок війни понад 100 тисяч хлопців та дівчат без кінцівок»
– Чим наразі займаєтеся в Дністровській бригаді?
– В першу чергу тиловими обов’язками. Це патронатна служба: психологічне забезпечення, допомога із протезуванням, консультування бійців. Адже я маю в цьому п’ятирічний досвід, Нагадаю, нині в Україні лише офіційно понад 100 тисяч хлопців та дівчат без рук і ніг внаслідок війни.
До речі, вся моя публічна діяльність і спортивні досягнення пов’язані із тим, щоб мотивувати важкопоранених, показувати їм приклад. Не обов’язково тягати літаки і бігти марафони. Найголовніше – це повноцінно жити, сприйняти себе реально і рухатися далі. Адже наша боротьба триває.
– Не пробували свої спортивні показники оформити як національний чи всесвітній рекорд?
– Національна книга рекордів України говорить по те, що рекорд подолання марафону на протезі – 5 годин і 21 хвилина. В Токіо я пробіг цю дистанцію за 4 години і 50 хвилин, в Берліні – 3 години 55 хвилин, в Чикаго – за 5 годин і 7 хвилин. Тобто краще того часу, що є в Книзі рекордів України.
За входження до неї треба платити кошти. Але проблема не в цьому. Я хочу оформити рекорд саме в Україні. Поки не біг жодного марафону у власній державі, це ще попереду.
– А як щодо Книги рекордів Гіннесса?
– Така перспектива була, коли я тягнув літак. Це було на Чугуївському аеродромі другого грудня 2021 року. Я протягнув 20-тонний борт АН-26 і встановив таким чином рекорд України.
Але тоді треба було запрошувати представників Книги рекордів Гіннесса, щоб вони могли зафіксувати досягнення. Тобто зараз треба знову тягнути літак, щоб претендувати на світовий рекорд.
Читайте також
Серед військових зростає наркотична та алкогольна залежність – дослідження
Справжня історія смерті скульптора Тараса Шевченка, який без вагань став до лав ЗСУ
Серед військових зростає наркотична та алкогольна залежність – дослідження
Михайло ШАФІР, «СічНьюз»,
фото автора та з відкритих джерел
