“Мені не соромно”: історія жінки, яка пережила зґвалтування вітчимом

Примітка: Історія містить деталі домашнього та сексуального насильства. Мета матеріалу – привернути увагу до проблеми та інформувати про допомогу жертвам.

“Це страшний сон, про який ми всі дружно вирішили забути”, – так описує своє дитинство Діана.

Сьогодні вона відкрито говорить про те, що зазвичай приховують за зачиненими дверима: домашнє насильство, сексуальне домагання з боку вітчима та системну байдужість дорослих. Ексклюзивно для “СічНьюз” дівчина поділилася своєю складною історією.

Початок “нормального” жаху

Для 9-річної дівчинки поняття «насильство» було абстрактним, доки воно не набуло конкретних рис у власному домі. Діана згадує, що все почалося з порушення особистих кордонів. Вітчим заходив до ванної кімнати, коли вона купалася.

На той час я не розуміла, що щось не так. Але все почалося коли мені було дев’ять років. Вітчим заходив у ванну кімнату та дивився на мене,- пригадує дівчина.

На той час родина вже була деструктивною. Алкоголізм вітчима та регулярні побої матері на очах у дитини створили атмосферу тотального терору.

Я відчувала страх. У нас була неблагополучна родина. Вітчим пив і постійно бив маму в мене на очах. Я також ставала об’єктом його знущань. Він казав: або я роблю те, що він хоче, або він буде бити і мене, і маму, – згадує жахи дитинства Діана.

Близько пів року дівчина зберігала мовчання й не наважувалася розповісти про пережите.

Професійна сліпота та родинна неуважність

Одним із найбільш шокуючих моментів історії є бездіяльність тих, хто мав би захистити. Діана знайшла в собі сили розповісти про ситуацію шкільному психологу. Проте замість допомоги вона зустріла професійну халатність. Психолог не повідомила ні маму, ні відповідні органи.

Мати ж, заклопотана побутом та доглядом за трьома іншими дітьми від вітчима, тривалий час не помічала того, що відбувається. Діана часто залишалася вдома одна, що створювало ідеальні умови для агресора.

Скандал і втеча

Це був звичайний домашній вечір, який раптово змінив життя Діани та її родини. У кімнаті двоповерхове ліжко, молодші брати та сестри дивляться телевізор у сусідній кімнаті, новонароджене немовля у візочку, якого вітчим нібито розважає. Мати лежить на ліжку поруч і читає книгу.

Я сиділа на підлозі і щось малювала, точно не пам’ятаю. Він почав рукою лізти мені між ніг. Я відсовувалась… Мама відірвалася від книги  і помітила те, що він робить, – пригадує Діана події того вечора.

Те, що відбулося далі, вона не забуде ніколи: вибухнув “дуже великий скандал”, який перелякав усіх. Мати вигнала чоловіка тієї ж миті, але для Діани пекло не закінчилося. Почалася шалена істерика. Страх, який вітчим вкорінював місяцями, діяв навіть на відстані.

Я плакала і боялась усе до кінця розповісти, тому що я пам’ятала всі його погрози: що він може маму вбити і надворі, і не тільки, і вночі прийти. Мама запитала, чи мені боляче. Я сказала, що в мене немає болю…,- зі сльозами ділиться дівчина.

“Забудь, як страшний сон”

Після того, як мати дізналась про систематичні страждання та ґвалтування – розлучилася та переїхала в село до бабусі. Замість трибуналу та поліції – втеча в село. Замість психолога – релігійна бабуся та «пустирник». Родина обрала шлях колективного забуття.

Ми переїхали до бабусі. Там вона мене вже випитувала і, знаючи повну безпеку в тому, що бабуся мене захистить. Я почула, як вона сварила маму: що вона не звернулася в лікарню, що мене не повели до психолога… Бо мама говорить: “Що в неї нічого не болить, все добре! Я з ним розлучаюсь і на тому все закінчилось,- ділиться дівчина.

Згодом родина намагалася жити далі, удаючи, що нічого не сталося.

Ми всі дружно вирішили забути про це як про страшний сон… Бабуся була дуже віруюча людина, говорила: “Бог все вирішить, все добре”. Ніякої гіперопіки, доброти, любові чи розуміння до мене не було. Я була як і всі діти. Нормальна,- ділиться Діана.

Ця «нормальність» була випаленою пустелею. Коли Діана починала плакати при згадці про те, що сталося, їй просто давали заспокійливе і повторювали: “Ти нормальна! Як всі, нікому про це не розповідай!”.

Розірване коло

Кримінального покарання вітчим не отримав. Справедливість прийшла з іншого боку. П’ять років тому Діана дізналася від свекрухи своєї матері, що цей чоловік помер від раку.

Мама спілкується зі своєю свекрухою. Тож п’ять років тому свекруха їй сказала, що батько її чотирьох дітей помер від онкології,- розповіла дівчина.

Діана каже, що не тримає зла на матір.

Ображатись за те, що мама не заступилась, не дала належної підтримки – немає сенсу. Мама вже нічого не виправить, як вона не вибачалась, мені це нічим не допоможе,- ділиться дівчина.

Найбільша перемога Діани – це те, що вона не дозволила травмі отруїти наступне покоління. Дівчина рано вийшла заміж ( у 16 років). Її обранець був старший на шість років. Свій вибір та рішення пояснює тим, що побачила в хлопцеві ту любов та турботу, яку не давав їй батько.

Сім’ю я побудувала дуже рано і зараз дуже про це шкодую. Головним критерієм, за яким я його обрала, було те, що в ньому я побачила любов і турботу, яких не отримала в дитинстві — турботу, як від батька. Дивлячись назад, я це чітко усвідомлюю. Дітям без батька, без прикладу, надзвичайно важко, тому будь-яка турбота, розуміння, підтримка мають величезне значення. Я вийшла заміж у 16 років,- ділиться Діана.

Мама з бабусею не заперечували, навпаки підтримали.

Він гарно ставився до мене та до родини. Тож дозволили нам одружитися. Думаю, що вони навіть, що я буду жити з чоловіком, окремо від них,- ділиться дівчина.

Зараз Діана щаслива матуся і коли її доньці виповнилося 7 років – майже стільки ж, скільки було самій Діані на початку її жаху – вона сіла і розповіла їй все. Без прикрас.

Я розмовляла з донькою відкрито. Як є, чесно і без прикрас. Що буває, чому. Розповіла свій приклад. Тож у нас в цьому плані все добре,- розповідає жінка.

Сьогодні Діана каже впевнено: “Мені не соромно”. Вона пройшла шлях від жертви, яку ховали в селі й відпоювали травами, до жінки, яка перетворила свій біль на знання.

Куди звертатись жертвам домашнього та сексуального насилля

Жертвам домашнього та сексуального насильства в Україні слід негайно звертатися до поліції (102), на урядову гарячу лінію 15-47, або на Національну лінію 116 123. Допомога є безкоштовною, цілодобовою та анонімною, включаючи послуги мобільних бригад, притулків (шелтерів) та безоплатну правничу допомогу (0 800 213 103).

Основні служби допомоги:

102 – Поліція (виклик патруля, подача заяви).

15-47 – Урядова гаряча лінія з протидії домашньому насильству (цілодобово).

116 123 або 0 800 500 335 – Національна «гаряча лінія» (психологічна та правова підтримка).

@police_helpbot – Чат-бот у Telegram від МВС для отримання допомоги.

0 800 213 103 – Безоплатна правнича допомога (БПД) для захисту прав, адвокат.

Алгоритм дій

Безпека: якщо є загроза життю, телефонуйте 102.

Заява: напишіть заяву в поліцію, вимагайте складання протоколу та термінового заборонного припису проти кривдника.

Притулок: якщо небезпечно повертатися додому, попросіть поліцію або соціальні служби (через 15-47) направити вас до притулку (шелтеру) або кімнати кризового реагування.

Медична допомога: зверніться до лікарні для фіксації тілесних ушкоджень та отримання медичної допомоги.

Для отримання психологічної допомоги для чоловіків працює лінія 2345.

Домашнє насильство в Україні (2025)

За перші 10 місяців 2025 року до поліції надійшло понад 103 000 звернень щодо домашнього насильства, з яких приблизно 3 700 подали неповнолітні.

За даними Нацполіції, кількість звернень до поліції у першому кварталі 2025 року зменшилась майже вдвічі порівняно з аналогічним періодом 2024-го (32 268 звернень у 2025‑му проти 55 868 у 2024‑му).

За іншими даними, кількість кримінальних проваджень за ст. 126‑1 КК України (“домашнє насильство”) у 2025 році зменшилася на приблизно 28 % порівняно з попереднім періодом.

Читайте також:

Замуровані живцем: у Києві коти стали заручниками багатоповерхівок

Еліта в окопах: хто з українських політиків та їхніх дітей обрав шлях воїна

Яна ТИХОЛАЗ, “СічНьюз”